Мартин Боруля



Категории Карпенко-Карий Iван ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал   Мартин Боруля, багатий шляхтич, чиншовик (той, хто платить за оренду землi якомусь iншому власниковi), просить повiреного Трандалєва прочитати документ, де вказано, що Дворянскоє депутатскоє собранiє зачисляє його, Борулю, до дворянського роду i по дає на затвердження до Сенату. Тому треба ще раз подати в суд на Красовського, котрий його, уродзоного шляхтича, назвав бидлом, а сина — телям. Мартин говорить, що не пожалiє нiяких грошей, щоб посадити Красовського в острог. Трандалєв радий, що знайшов собi таку безклопiтну роботу, яка ще й прибуток гарний дає: вiн веде справу Борулi проти Красовського, а справу Красовського проти Борулi. Мартин просить сина Степана, який служить у земському судi, щоб той привiз йому свого знайомого чиновника Нацiєвського як жениха для дочки Марисi. Вiд Марисi вiн вимагає, щоб називала батькiв не тато, мама, а папiнька, мамiнька чи папаша, мамаша — по-дворянському, щоб не бралася до важкоï роботи, а то руки зiпсує собi, поводилася, як панночка. Марися й Микола, син iншого багатого шляхтича, Гервасiя Гуляницького, кохаючи одне одного, вирiшують сказати батькам про весiлля. Степан розповiдає Миколi, що вiн працює на службi, як вивчає напам'ять бумаги, як потiм iз друзями розважається, п'ючи трьохпробну (горiлку) й спiваючи крамбамбулi (романси). Мартин, побачивши Миколу, говорить Степановi, що тепер, коли вони майже дворяни, простий хлопець йому не товариш, у нього iнша дорога. Боруля посилає зi Степаном Омелька, звелiвши тому одягтися якнайкраще — в чоботи й добрий кобеняк, запрягти кращих коней, i замовляє привезти самовар, цукор, чаю, кави, щоб було, як у дворян. До Борулi приходять сватати Марисю батько Миколи i його кум Матвiй. Але Мартин вiдмовляє, говорячи, що його дочцi, майже дворянцi, простий мужик не пара. Ображенi свати йдуть. Боруля посилає свою жiнку Палажку до Сидоровички, щоб розпитала у тiєï,  як роблять кофiй i коли подають: чи до борщу, чи на нiч. Повiдомляє також, що скоро до них приïде чиновник — гiдний для Марисi жених. Мати дивується й заперечує, адже дочка любить Миколу, але потiм погоджується, думаючи, що Марися буде щаслива за паном. Приходить Омелько з мiста пiшки — друзi Степана його напоïли, вiн заснув, i в нього вкрали чоботи, кобеняк та коней. Мартин гнiвається, велить позичити тачанку в сусiдiв i поïхати за женихом, й домашнi щоб готувалися до свята — заручин. Марися зустрiчається з Миколою, i той повiдомляє, що ïï батько ïм вiдмовив, бо не дворяни. Тепер Миколi кажуть, щоб сватав дочку  Котовича. Марися в розпачi, але обiцяє любити хлопця i щось придумати для ïхнього порятунку. Вона розмовляє з матiр'ю i говорить, що не треба ïй нiякого дворянства та нiяких iнших женихiв, окрiм Миколи, просить заступитися перед батьком. Але Палажка вiдмовок , що то марно, тiльки посваряться. Мартин забороняє дочцi прати бiлизну, приносить вiд хрещеноï матерi кросна, щоб та вчилася вишивати, як благородна панночка. Приïжджає Нацiєвський з гiтарою. Марися гостро з ним розмовляє, говорить, що вона не панночка, що любить iншого. Нацiєвський говорить, що всi баришнi вiд нього тають, розтане i вона, як пiзнає ближче, адже вiн так гарно спiває. Тим бiльше, що вже домовилися i батьком про багатий посаг (придане). На самотi Нацiєвський починає сумнiватися, чи не пiдсовують йому нечесну наречену, яка чекає дитину вiд iншого. Пiдслуховує розмову Мартина з Палажкою, якi сперечаються, кого вiзьмуть у куми, як народиться дитина, думає, що його здогади щодо нареченоï пiдтвердилися, й крадькома тiкає iз заручин. Розгнiваний Боруля бере коня, наздоганяє чиновного жениха ïï вiдлупцьовує його за свiй сором. Приïжджає Степан з речами й говорить, що земський суд скасовано i ïх усiх звiльнено. Марися розповiдає братовi, що пiсля того випадку з Нацiєвським й пiсля того, як надiйшов папiр вiд Красовського, щоб вибиралися з його землi, батько зовсiм занедужав. Вирiшують покликати давнього товариша Гервасiя, щоб поговорив iз Мартином. Боруля ледь виходить у свiтлицю. Всi його вмовляють покинути думки про дворянство. Тим бiльше, що iз Сенату надiйшла вiдмова, бо в одному з документiв написано не Боруля, а Беруля.  Мартин просить принести папку з паперами i палить ïх у печi, плачучи та приказуючи, що тисяча рублiв згорiла, половина хазяйства пропала, а вiн усе-таки залишився бидлом. Гервасiй просить поблагословити дiтей — Миколу й Марисю до шлюбу. Хай добре вчать своïх дiтей, то й стануть тi дворянами.   Коментар Трагiкомедiя I. Карпенка-Карого Мартин Боруля уже бiльше нiж сто рокiв не сходить зi сцени. Секрет ïï довголiття не лише в неперевершених комiчних епiзодах, а в тому, що драматург порушив одну з вiчних людських проблем — пiдмiну особистiших етичних цiнностей (чеснiсть, поряднiсть, працьовитiсть, кохання) становою приналежнiстю (повагою за чином). Вiд свого прагнення стати за паперами дворянином постраждав i сам Боруля, i його сiм'я. Марисю ледь не вiд дали замiж за бiдного гульвiсу, але чиновника, дворянина Нацiєвського Степан займався чужою йому справою, ïх мало не вигнали з орендованоï землi. I сам малограмотний Мартин, i його рiднi не розумiють сутi вищого класу, i у своєму намаганнi формально дорiвнятися до них смiшнi. Кожен має займатися тою справою, до якоï вiн має нахили та здiбностi. IВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907)   Народився майбутнiй письменник в с. Арсенiвка Бобринецького повiту на Херсонщинi в родинi збiднiлого дрiбного шляхтича, управителя панського маєтку. Iван навчався в Бобринецькому повiтовому училищi, потiм працював писарчуком, пiзнiше став канцеляристом мiськоï управи. Далi — служба в повiтовому судi, а коли переïхав iдо Єлисаветграда, почав працювати столоначальником повiтового полiцейського управлiння. Дуже захоплювався театром, брав участь в аматорських виставах, публiкував лiтературно-критичнi статтi, став членом нелегального I гуртка народовольцiв. У 1870 роцi I. Карпенко-Карий (псевдонiм Карпенко — вiд батька. Карий — вiд iменi улюбленого героя п'єси Т. Шевченка Назар Сто-доля. Iменами з цього твору Iван Карпович назвав i своïх дiтей — Назар та Галя) одружився з Надiєю Тарковською. Почав друкувати своï твори й був звiльнений через неблагонадiйнiсть iз посади секретаря полiцiï. Вступив до трупи М. Старицького. У 1884 роцi його заарештували й заслали до Новочеркаська, де вiн працював ковалем, палiтурником i писав п'єси. Були опублiкованi його п'єси Бондарiвна, Розумний i дурень, Наймичка, Безталанна, Мартин Боруля. У 1887 роцi, отримавши дозвiл на звiльнення, оселився на хуторi Надiя (названому на честь дружини) Єлисаветградського повiту. Став актором у трупi свого брата М. Садовського, потiм виступав з другим братом П. Саксаганським, написав комедiю Сто тисяч. У 1897 роцi склав Записку до з'ïзду сценiчних дiячiв про переслiдування украïнського театру, яку проголосив у Москвi П. Саксаганський. У 1899 роцi Карпенком-Карим була написана iсторична трагедiя Сава Чалий. Створивши власну акторську трупу, драматург написав для неï п'єси: Хазяïн, Суєта, Житейське море та iн. Захворiвши, поïхав до Нiмеччини й там помер. Похований бiля свого хутора. Завдяки артистичнiй родинi Тобiлевичiв (три брати з дружинами, ïхня сестра Марiя були чудовими акторами) в Украïнi виник професiйний театр iз багатим репертуаром, справжньою украïнською драматургiєю.

Метки Мартин Боруля, IВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ, ЛIТЕРАТУРА 70-90-х РОКIВ XIX СТ., Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА 70-90-х РОКIВ XIX СТ, ЛIТЕРАТУРА, 70-90, РОКIВ, XIX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Мартин Боруля